Король інтерв’ю. Життя, кар'єра та принципи Ларрі Кінга
Як американець з корінням із України пройшов шлях від кур’єра до одного з найвідоміших журналістів свого часу

28 січня 2021

Кристина Замостьянова

Відомий теле- і радіоведучий Ларрі Кінг помер 23 січня 2021-го у віці 87 років. Завдяки своїм жвавим і невимушеним інтерв’ю він успішно утримував звання ікони журналістики понад півстоліття. Adsider згадує найцікавіші факти з біографії Кінга та розповідає про його дивовижну кар’єру.
Бруклінський рупор
Ларрі Кінг народився 19 листопада 1933 року в Нью-Йорку і отримав від батьків ім’я Лоуренс Харві Зейгер. Майбутня зірка теле- та радіомовлення успадкувала пристрасть до читання від свого батька, вихідця з Коломиї Едварда Зейгера, який тримав невеликий бар у Брукліні, а з початком війни почав працювати на оборонному заводі. Окрім книжок, Ларрі мав ще одне улюблене заняття — розмови. Ось що він згадував про дитинство: «Я стою на розі Вісімдесят шостої вулиці та Бей-Паркуей і голосно називаю марку кожної машини, що проїжджає повз. Тоді мені було сім років. Друзі прозвали мене Рупором, і я досі не припиняю говорити».

Після смерті чоловіка у 1943 році домогосподарка Дженні Зейгер залишилася з двома маленькими дітьми без жодних накопичень. Виплат по безробіттю ледве вистачало, і, щоб годувати і ростити Ларрі та його молодшого брата Марті, Дженні підробляла швачкою. Через деякий час вона влаштувалася на фабрику, і справи сім’ї дещо налагодилися. Приблизно у той час у житті Ларрі з’явилося нове захоплення — відтоді він починав і закінчував свій день з радіо, перетворившись на справжнього радіоманьяка.
Одним із найулюбленіших ведучих Ларрі був Артур Годфрі. У своїй книзі My remarkable journey Кінг розповів, як вперше осягнув силу вдалого сторітелінгу.
«Годфрі був в ефірі і рекламував арахісове масло «Пітер Пен».

Він сказав: «Я щодня говорю вам про арахісове масло «Пітер Пен». Коли я говорю про його якість, ви можете мені вірити чи не вірити. Але сьогодні я скажу вам дещо інше. Сьогодні я не буду хвалити масло, а просто піду і сам його спробую. Розумію, що це не за правилами і в рекламі так не говорять. Але я все одно піду, візьму шматок масла «Пітер Пен» і відправлю його в... грхмдирдирдирррр».

І я виліз з ліжка, одягнувся, пішов в магазин і купив арахісове масло «Пітер Пен». Я йшов додому та їв його».
Розмовляти з ким завгодно, коли завгодно і де завгодно
Після випуску зі школи Лафайет Ларрі не пішов до коледжу, а почав працювати на різних роботах, щоб допомогти матері. Але мрії про кар’єру на радіо не залишали його. Час від часу, прогулюючись біля будівлі CBS або радіо WNEW в Нью-Йорку, він усвідомлював, що в нього є все, що потрібно для такої роботи.

Щоб домогтися свого, Ларрі довелося переїхати до Маямі. На цю ідею його наштовхнув штатний коментатор CBS Джеймс Сермонс, який вважав, що там у початківця буде більше шансів. До того ж, у Маямі мешкав його рідний дядько, у якого можна було зупинитися. Майже одразу після свого приїзду Ларрі влаштувався на невеличку радіостанцію WAHR в якості помічника і почав чекати, коли з’явиться вільна посада. Невдовзі це сталося.
Як Ларрі Зейгер перетворився на Ларрі Кінга?

Директор запросив мене до свого кабінету і побажав удачі.

— До речі, — сказав він, — під яким ім'ям ти будеш працювати?

— В якому сенсі?

— Ну, ти не можеш бути Ларрі Зейгером, — пояснив він. — Це дуже складно. Люди не зможуть ані написати, ані запам'ятати твоє ім'я. Треба щось більш яскраве.

У мене не було часу розмірковувати, погано це чи добре і що сказала б на це моя мати. Ефір починався через кілька хвилин. На столі у шефа лежав останній випуск Miami Herald. На відкритій сторінці була реклама оптового продажу алкоголю на складі Кінга. Директор кинув на неї погляд і сказав:

— Кінг! Як тобі Ларрі Кінг?

— Нормально, — відповів я, отримавши шанс, якого не мав права випускати.

— Значить, вирішили. Назвемо «Шоу Ларрі Кінга».
Вперше Ларрі Кінг вийшов у прямий ефір 1 травня 1957 року. Від хвилювання він забув увесь вивчений заздалегідь текст і не міг вимовити ні слова. Тоді Ларрі, ледве стримуючи тремтіння, звернувся до своїх слухачів: «Доброго ранку. Це мій перший день на радіо. Я завжди мріяв потрапити в ефір. Я тренувався впродовж усіх вихідних. Я підготував все, але від хвилювання у мене пересохло в горлі. Я дуже переживаю. А директор щойно увірвався сюди і заявив, що тут треба говорити!».

Після цього доленосного ефіру Ларрі більше ніколи не відчував хвилювання і завжди був щирим зі своїми слухачами та гостями. Уся його подальша кар'єра будувалася на вмінні бути собою, про що він докладно розповів у своїй книзі «Як говорити з ким завгодно, коли завгодно і де завгодно».
Молодий журналіст відточував свій стиль у ранковому та двох денних ефірах радіостанції. Його приємний голос та цікаву манеру подачі почали помічати й на інших станціях.

У 1958 році він перейшов до радіостанції WKAT (там платили помітно більше) і опанував ще один цікавий формат. Чарлі Букбайндер, який тримав єврейський цілодобовий ресторан під назвою Pumpernik’s, запросив Ларрі на роботу. У цьому закладі зазвичай було людно, але приблизно між 10 і 11 годинами ранку Pumpernik’s пустував. Букбайндер запропонував Кінгу вести прямий ефір із ресторану у цей проміжок часу. Ларрі погодився, й ідея вистрелила. Під час ранкового ефіру Ларрі рекламував живе шоу у ресторані. До того часу Ларрі майже ніколи не брав інтерв’ю, а в живому шоу почав розмовляти з різними людьми — від сантехніків та водіїв до зірок. Невдовзі на місцеву знаменитість перетворився і сам Ларрі.
5 принципів Ларрі Кинга
1
Кінг ніколи не готувався до своїх інтерв’ю
Не вивчав біографій своїх гостей, не читав їхніх книжок або мемуарів заздалегідь. Йому подобалося розкривати гостя під час бесіди. «Я не хочу знати відповідь на питання, яке збираюся поставити. Мені подобається дивуватися».
2
Ларрі не любив складних питань
Він запитував своїх гостей — незалежно від їхнього соціального статусу, віку та статку — про прості, буденні речі і не боявся виглядати наївним чи недостатньо обізнаним. Ларрі щиро цікавився своїми гостями та їхнім життям.
3
Кінг був упевнений, що інтерв’ю має розважати
«Інтерв'юер — це також і аніматор (шоумен). Якщо інтерв’ю вас розважає, воно вам подобається. Ви звертаєте на нього увагу. А після його закінчення ви перебуваєте у доброму гуморі, адже ще й дізналися багато цікавого».
4
Ларрі вважав, що інтерв’ю — не місце для конфронтації
Хоча він завжди ставив своїм співрозмовникам прямі питання, Кінг не мав на меті сконфузити їх або поставити в незручне становище. «Я не конфліктний. Я не хочу нападати на своїх гостей. Я ставлю хороші питання, слухаю відповіді і продовжую далі».
5
«В інтерв'ю моє «я» не має ніякого значення
Я тут заради гостя. Якщо у мене і є своя думка, вона нікого не цікавить. Я відкритий для сприйняття».
Шалені шістдесяті
Ларрі Кінг згадував 1960-ті роки як надзвичайно плідний та цікавий період свого життя. Холодна війна, «Бітлз», вбивство Кеннеді та Мартіна Лютера-Кінга, хіпі, жіночий рух та інші значущі події майже не давали людям перепочити. Постійний потік новин, у центрі яких знаходився невгамовний Ларрі. В 1962 році він влаштувався на одну з найбільших радіостанцій регіону WIOD, де проводив вечірні ефіри. Окрім того, Кінг вів програми у вихідні на популярному четвертому каналі (філіал CBS), а також писав колонку для Miami Herald.

Легкість та відкритість Ларрі приваблювала не лише шанувальників, а й знаменитостей. У 1964 році до радіоефіру Ларрі навіть завітав Френк Сінатра, який ненавидів давати інтерв’ю і майже не контактував із медіа.
У майбутньому Сінатра дав Кінгу ще багато теле- та радіоінтерв’ю, а в одному з листів до ведучого пояснив, чому охоче погоджувався: «Ти робиш так, що я забуваю про камеру».
Темні роки
Початок наступного десятиліття став чорною сторінкою в житті Ларрі. Незважаючи на популярність, Кінгу бракувало грошей. Він позичав гроші, щоб разрахуватися з боргами — і так по колу. У 1966 році на скачках він познайомився з Лу Вольфсоном, який став його близьким другом на найближчі п’ять років. Лу підтримував його матеріально, а Ларрі, у свою чергу, знайомив Вольфсона з впливовими людьми. За словами Кінга, він не знав, що Вольфсона підозрюють у біржових махінаціях.

Коли Лу вирішив фінансувати розслідування вбивства Джона Кеннеді, яке проводив окружний прокурор Джим Гаррісон, Кінг погодився бути помічником у передачі коштів. Ланцюг виглядав так: Вольфсон давав частку суми Ларрі, той передавав її прокурору Міку Герштейну, а той — Гаррісону. Одного разу Ларрі був у скруті і попросив Лу позичити на певний час гроші, які призначалися Гаррісону. Незабаром Лу звинуватили в продажу незареєстрованого пакета акцій, і він звернувся до Ларрі за допомогою. Кінг намагався допомогти другу і навіть просив за нього у тодішнього президента США Річарда Ніксона. Справи Вольфсона були кепські, втім Ларрі годував друга обіцянками і продовжував позичати гроші. Врешті-решт Лу посадили до в’язниці, а коли він вийшов, то одразу ж подав до суду на Кінга.
«Коли в той же вечір я приїхав на радіо, головною новиною на моєму ж каналі був мій арешт»
У грудні 1971 року Кінга звинуватили у крадіжці великої суми, що негайно призвело до втрати роботи на радіо та в газетах. Вже у 1972 році його було виправдано за всіма звинуваченнями, але він загруз у боргах та все ще був у публічній опалі. Ларрі був у розпачі: йому не було чим сплачувати аліменти на дочку і не вистачало грошей на оренду квартири. Рятувальний круг кинув друг, який запропонував йому роботу рекламного агента. Через це Ларрі на деякий час переїхав до Луїзіани. На відновлення кар'єри пішло декілька років. У 1978 році Ларрі знову запросили на WIOD.
Повернення короля
Наприкінці 1977 року Ларрі зателефонував керівник Mutual Broadcasting System Ед Літл, і цей дзвінок змінив життя журналіста. Ед був занепокоєний майбутнім реклами на довгих радіохвилях. Усе більшої популярності набував FM-діапазон із кращою частотою прийому. Станціям, які працювали на довгих хвилях, було все важче продавати рекламний час. Літл розумів, що довгохвильове радіо має докорінно змінитися, і вважав, що перше національне ток-шоу з Ларрі Кінгом — чудовий початок для змін.

30 січня 1978 року «Шоу Ларрі Кінга» вийшло в ефір. Нічна програма включала годинне інтерв’ю з гостем та відповіді на питання слухачів. Open Phone America — формат, який вперше ввів Ларрі Кінг, — дозволяв слухачам телефонувати до ефіру і ставити питання з будь-якої теми. Деякі слухачі робили це регулярно, а Ларрі впізнавав їх і навіть давав веселі прізвиська, наприклад, «портлендський веселун». Концепція шоу не була суто розважальною чи серйозною — це був вдалий мікс різних форматів.
У 1982 році Кінг почав писати для молодого видання USA Today. Газету у той час не сприймали всерйоз і зневажливо називали McPaper за аналогією з McDonald’s. Але Ларрі повірив у нове медіа, рекламував його під час свого шоу і допоміг USA Today перетворитися на велику національну газету.

Остання програма «Шоу Ларрі Кінга» вийшла в радіоефір 27 травня 1994 року.
The Larry King Live
Одного дня Кінгу зателефонував один з його колишніх гостей Тед Тернер, який на той момент очолював канал CNN. Він здивував Ларрі своєю пропозицією: стати ведучим вечірнього шоу на їхньому каналі. Кінг погодився не одразу — за декілька годин його умовив власний агент Боб Вульф. Умови були дійсно чудовими: майже вдвічі більша заробітна платня та можливість звільнитися на власних умовах, якщо щось піде не так.

Перше шоу Ларрі на CNN, яке тоді називали Сhicken Noodle News, не можна було подивитися навіть через дорогу від тієї студії, де воно знімалося, тому що у Вашингтоні не було кабельної мережі. Кінг поняття не мав, чи досягне CNN успіху, але знову звернувся до перевіреного роками методу — рекламував нове шоу на Mutual Broadcasting.
Ларрі вважав Тернера блискучім візіонером, бізнесменом та чудовою людиною, за якою можна йти. CNN зростав разом з шоу «Ларрі Кінг наживо». Наприкінці 1980-х шоу вже транслювали по всьому світу, а глядачі з різних країн витрачали шалені гроші, щоб поставити в ефірі своє питання.
Тед Тернер: «Якщо хтось запитає мене про найголовніші кар’єрні досягнення, я назву створення CNN та найм Ларрі Кінга».
Шоу The Larry King Live стало вершиною кар'єри Кінга та одним із найуспішніших журналістських проєктів в історії. Журналіст інтерв'ював усіх президентів США, починаючи з Джеральда Форда, а також безліч знаменитостей — Маргарет Тетчер, Михайла Горбачова, Мадонну, Мартіна Лютера Кінга, Аль Пачіно, Пола Маккартні, Барбру Стрейзанд та багатьох інших. Незалежно від того, хто був навпроти, Кінг сідав ближче, нахилявся до гостя і слухав його з зацікавленням.
Після 25 років роботи, понад 50 тисяч інтерв’ю, політичних перегонів, розслідувань, мелодраматичних зізнань та нечуваних доти переглядів 29 травня 2010 року Кінг оголосив, що залишає шоу.
Журналіст до кінця
Спочивати на лаврах не було природним для Кінга. Він любив бути у бурхливому потоці новин та нескінченних дискусій. Коли з’явилася платформа Twitter, він зразу ж опанував її і завоював понад двомільйонну аудиторію підписників. Його акаунт став таким собі відродженням рубрики USA Today, яку він вів протягом двох десятиліть. Окрім цього, метр створив шоу Larry King Now на YouTube.

Також Ларрі Кінг заснував фонд Larry King Cardiac Foundation, підтримував молодих журналістів з неблагополучних родин, писав книги, проводив інтерв’ю у віці за 80, виступав як стендап-комік, а у травні 2020 підписав п'ятимільйонний контракт на створення подкасту, який мав називатися The Millionth Question. На жаль, він не встиг втілити цей план у життя.

Photos: Facebook / Larry King

read next Ресурс 1