Відомий теле- і радіоведучий Ларрі Кінг помер 23 січня 2021-го у віці 87 років. Завдяки своїм жвавим і невимушеним інтерв’ю він успішно утримував звання ікони журналістики понад півстоліття. Adsider згадує найцікавіші факти з біографії Кінга та розповідає про його дивовижну кар’єру.

Ларрі Кінг народився 19 листопада 1933 року в Нью-Йорку і отримав від батьків ім’я Лоуренс Харві Зейгер. Майбутня зірка теле- та радіомовлення успадкувала пристрасть до читання від свого батька, вихідця з Коломиї Едварда Зейгера, який тримав невеликий бар у Брукліні, а з початком війни почав працювати на оборонному заводі. Окрім книжок, Ларрі мав ще одне улюблене заняття — розмови. Ось що він згадував про дитинство: «Я стою на розі Вісімдесят шостої вулиці та Бей-Паркуей і голосно називаю марку кожної машини, що проїжджає повз. Тоді мені було сім років. Друзі прозвали мене Рупором, і я досі не припиняю говорити».

Після смерті чоловіка у 1943 році домогосподарка Дженні Зейгер залишилася з двома маленькими дітьми без жодних накопичень. Виплат по безробіттю ледве вистачало, і, щоб годувати і ростити Ларрі та його молодшого брата Марті, Дженні підробляла швачкою. Через деякий час вона влаштувалася на фабрику, і справи сім’ї дещо налагодилися. Приблизно у той час у житті Ларрі з’явилося нове захоплення — відтоді він починав і закінчував свій день з радіо, перетворившись на справжнього радіоманьяка.

Одним із найулюбленіших ведучих Ларрі був Артур Годфрі. У своїй книзі My remarkable journey Кінг розповів, як вперше осягнув силу вдалого сторітелінгу.

Після випуску зі школи Лафайет Ларрі не пішов до коледжу, а почав працювати на різних роботах, щоб допомогти матері. Але мрії про кар’єру на радіо не залишали його. Час від часу, прогулюючись біля будівлі CBS або радіо WNEW в Нью-Йорку, він усвідомлював, що в нього є все, що потрібно для такої роботи.

Щоб домогтися свого, Ларрі довелося переїхати до Маямі. На цю ідею його наштовхнув штатний коментатор CBS Джеймс Сермонс, який вважав, що там у початківця буде більше шансів. До того ж, у Маямі мешкав його рідний дядько, у якого можна було зупинитися. Майже одразу після свого приїзду Ларрі влаштувався на невеличку радіостанцію WAHR в якості помічника і почав чекати, коли з’явиться вільна посада. Невдовзі це сталося.

Вперше Ларрі Кінг вийшов у прямий ефір 1 травня 1957 року. Від хвилювання він забув увесь вивчений заздалегідь текст і не міг вимовити ні слова. Тоді Ларрі, ледве стримуючи тремтіння, звернувся до своїх слухачів: «Доброго ранку. Це мій перший день на радіо. Я завжди мріяв потрапити в ефір. Я тренувався впродовж усіх вихідних. Я підготував все, але від хвилювання у мене пересохло в горлі. Я дуже переживаю. А директор щойно увірвався сюди і заявив, що тут треба говорити!».

Після цього доленосного ефіру Ларрі більше ніколи не відчував хвилювання і завжди був щирим зі своїми слухачами та гостями. Уся його подальша кар'єра будувалася на вмінні бути собою, про що він докладно розповів у своїй книзі «Як говорити з ким завгодно, коли завгодно і де завгодно».

Ларрі Кінг згадував 1960-ті роки як надзвичайно плідний та цікавий період свого життя. Холодна війна, «Бітлз», вбивство Кеннеді та Мартіна Лютера-Кінга, хіпі, жіночий рух та інші значущі події майже не давали людям перепочити. Постійний потік новин, у центрі яких знаходився невгамовний Ларрі. В 1962 році він влаштувався на одну з найбільших радіостанцій регіону WIOD, де проводив вечірні ефіри. Окрім того, Кінг вів програми у вихідні на популярному четвертому каналі (філіал CBS), а також писав колонку для Miami Herald.

Легкість та відкритість Ларрі приваблювала не лише шанувальників, а й знаменитостей. У 1964 році до радіоефіру Ларрі навіть завітав Френк Сінатра, який ненавидів давати інтерв’ю і майже не контактував із медіа.

У майбутньому Сінатра дав Кінгу ще багато теле- та радіоінтерв’ю, а в одному з листів до ведучого пояснив, чому охоче погоджувався: «Ти робиш так, що я забуваю про камеру».

Початок наступного десятиліття став чорною сторінкою в житті Ларрі. Незважаючи на популярність, Кінгу бракувало грошей. Він позичав гроші, щоб разрахуватися з боргами — і так по колу. У 1966 році на скачках він познайомився з Лу Вольфсоном, який став його близьким другом на найближчі п’ять років. Лу підтримував його матеріально, а Ларрі, у свою чергу, знайомив Вольфсона з впливовими людьми. За словами Кінга, він не знав, що Вольфсона підозрюють у біржових махінаціях.

Коли Лу вирішив фінансувати розслідування вбивства Джона Кеннеді, яке проводив окружний прокурор Джим Гаррісон, Кінг погодився бути помічником у передачі коштів. Ланцюг виглядав так: Вольфсон давав частку суми Ларрі, той передавав її прокурору Міку Герштейну, а той — Гаррісону. Одного разу Ларрі був у скруті і попросив Лу позичити на певний час гроші, які призначалися Гаррісону. Незабаром Лу звинуватили в продажу незареєстрованого пакета акцій, і він звернувся до Ларрі за допомогою. Кінг намагався допомогти другу і навіть просив за нього у тодішнього президента США Річарда Ніксона. Справи Вольфсона були кепські, втім Ларрі годував друга обіцянками і продовжував позичати гроші. Врешті-решт Лу посадили до в’язниці, а коли він вийшов, то одразу ж подав до суду на Кінга.

У грудні 1971 року Кінга звинуватили у крадіжці великої суми, що негайно призвело до втрати роботи на радіо та в газетах. Вже у 1972 році його було виправдано за всіма звинуваченнями, але він загруз у боргах та все ще був у публічній опалі. Ларрі був у розпачі: йому не було чим сплачувати аліменти на дочку і не вистачало грошей на оренду квартири. Рятувальний круг кинув друг, який запропонував йому роботу рекламного агента. Через це Ларрі на деякий час переїхав до Луїзіани. На відновлення кар'єри пішло декілька років. У 1978 році Ларрі знову запросили на WIOD.

Наприкінці 1977 року Ларрі зателефонував керівник Mutual Broadcasting System Ед Літл, і цей дзвінок змінив життя журналіста. Ед був занепокоєний майбутнім реклами на довгих радіохвилях. Усе більшої популярності набував FM-діапазон із кращою частотою прийому. Станціям, які працювали на довгих хвилях, було все важче продавати рекламний час. Літл розумів, що довгохвильове радіо має докорінно змінитися, і вважав, що перше національне ток-шоу з Ларрі Кінгом — чудовий початок для змін.

30 січня 1978 року «Шоу Ларрі Кінга» вийшло в ефір. Нічна програма включала годинне інтерв’ю з гостем та відповіді на питання слухачів. Open Phone America — формат, який вперше ввів Ларрі Кінг, — дозволяв слухачам телефонувати до ефіру і ставити питання з будь-якої теми. Деякі слухачі робили це регулярно, а Ларрі впізнавав їх і навіть давав веселі прізвиська, наприклад, «портлендський веселун». Концепція шоу не була суто розважальною чи серйозною — це був вдалий мікс різних форматів.

У 1982 році Кінг почав писати для молодого видання USA Today. Газету у той час не сприймали всерйоз і зневажливо називали McPaper за аналогією з McDonald’s. Але Ларрі повірив у нове медіа, рекламував його під час свого шоу і допоміг USA Today перетворитися на велику національну газету.

Остання програма «Шоу Ларрі Кінга» вийшла в радіоефір 27 травня 1994 року.

Одного дня Кінгу зателефонував один з його колишніх гостей Тед Тернер, який на той момент очолював канал CNN. Він здивував Ларрі своєю пропозицією: стати ведучим вечірнього шоу на їхньому каналі. Кінг погодився не одразу — за декілька годин його умовив власний агент Боб Вульф. Умови були дійсно чудовими: майже вдвічі більша заробітна платня та можливість звільнитися на власних умовах, якщо щось піде не так.

Перше шоу Ларрі на CNN, яке тоді називали Сhicken Noodle News, не можна було подивитися навіть через дорогу від тієї студії, де воно знімалося, тому що у Вашингтоні не було кабельної мережі. Кінг поняття не мав, чи досягне CNN успіху, але знову звернувся до перевіреного роками методу — рекламував нове шоу на Mutual Broadcasting.

Ларрі вважав Тернера блискучім візіонером, бізнесменом та чудовою людиною, за якою можна йти. CNN зростав разом з шоу «Ларрі Кінг наживо». Наприкінці 1980-х шоу вже транслювали по всьому світу, а глядачі з різних країн витрачали шалені гроші, щоб поставити в ефірі своє питання.

Шоу The Larry King Live стало вершиною кар'єри Кінга та одним із найуспішніших журналістських проєктів в історії. Журналіст інтерв'ював усіх президентів США, починаючи з Джеральда Форда, а також безліч знаменитостей — Маргарет Тетчер, Михайла Горбачова, Мадонну, Мартіна Лютера Кінга, Аль Пачіно, Пола Маккартні, Барбру Стрейзанд та багатьох інших. Незалежно від того, хто був навпроти, Кінг сідав ближче, нахилявся до гостя і слухав його з зацікавленням.

Після 25 років роботи, понад 50 тисяч інтерв’ю, політичних перегонів, розслідувань, мелодраматичних зізнань та нечуваних доти переглядів 29 травня 2010 року Кінг оголосив, що залишає шоу.

Спочивати на лаврах не було природним для Кінга. Він любив бути у бурхливому потоці новин та нескінченних дискусій. Коли з’явилася платформа Twitter, він зразу ж опанував її і завоював понад двомільйонну аудиторію підписників. Його акаунт став таким собі відродженням рубрики USA Today, яку він вів протягом двох десятиліть. Окрім цього, метр створив шоу Larry King Now на YouTube.

Також Ларрі Кінг заснував фонд Larry King Cardiac Foundation, підтримував молодих журналістів з неблагополучних родин, писав книги, проводив інтерв’ю у віці за 80, виступав як стендап-комік, а у травні 2020 підписав п'ятимільйонний контракт на створення подкасту, який мав називатися The Millionth Question. На жаль, він не встиг втілити цей план у життя.